Втративши надію, мрію та бажання, ми перетворюємось в давній вид. Для нього це лише старання майбутніх нових поколінь.

Для них не має слово ‘мрія’; вони живуть неначе одним днем. Для них і сонце не занадто гріє, й натхнення буря не дає.

Та їхня втрачена надія залишить їх на самоті. Вона навчилася зникати як мариво в глибокім сні
Lark

Благородна краса світ встелила.
Заблищали кругом ліхтарі…
Вальсом темряві світ закружила.
Задрімали весняні ліси…
Тихий вечір…гудуть десь заводи…
Пролітає миттєво авто.
Розгулялись зірки на свободі.
Сьогодення в минуле пішло.
Десь лунає гітара душевно.
Акустична гра клином в політ…
Хтось у мріях вітає напевно,
Шле крізь простір сердечний привіт.
Ніби все, як завжди: вечір, зорі…
Та чомусь так чарує буття!
Розгулялась краса на просторі,
Розсипає дарунки життя.
ND💗
Надія Холод (ND)

Те саме місце, але інший день,
Можливо, інший рік — не памʼятаю.
Приходжу знов, шукаючи натхнень,
Та щось приємне іноді згадаю.

Той самий місяць світить досі тут,
Та й дерево те саме ще росте,
До чого ж серцю рідний цей маршрут:
Дивлюсь — і все таке просте.

Багато змін завдав нам час,
Та річка їх не знає — все тече.
Не ранить її те, що ранить нас:
Лиш тільки людям там пече.

Не знає сліз та пташка, що співає,
Але й не знає що таке любов,
Бо лиш людину горе те зʼїдає,
Те почуття, що враз остудить кров.
n

Моє нутро згоріло в попел
Його добили всі твої слова
Ти говорив «кохаю» іншій
Але в думках чомусь мої вуста
Кохаю палко я тебе ще досі
Та вчинок цей пробачити ніяк
Обрав ти чужу, гарнішу натуру
Але чому в голові ще я?
Ти намагаєшся знайти підхід до мене
Але у іншої ти по вечорам
Ти так хотів, щоб я казки читала,
Але інший дім тобі, тепер як храм
Цей вчинок, аж ніяк забути,
Від болю так всередині пече
У пам’яті твої гарячі руки
І це підпалює вогнище моє.
Ти наніс мені шалену рану,
Та чомусь забуть її не можу я
Я не можу не кохати
Хоч від цього вже болить душа.
І вже десятки разів забути обіцяла
Що розлюблю тебе, тобі ж кричала
Та тільки сил на це нема
Бо душа потребує твого тепла!
Про твої ніжні поцілунки досі мрію
Хоч після такого, мала б я забуть
Твоє кохання це дика отрута
Від неї тільки плач та біль
Я досі згадую наші теплі вечори
Там були тільки я і ти.
Теплі руки, ніжні губи, жарке тіло
Ми від цього кохання тоді горіли.
Ти проміняв це на просту інтрижку.
Але чомусь згадуєш мої вірші.
Шукаєш привід, щоб побачить
Та не можливо вчинок твій пробачить.

Дар’я

а справді чому мене це так турбує?
І не пояснить це мені ніхто
Чому я плачу і страждаю?
І чи справді є в житті любов?
Пробачте ви що вас не розумію,
І на губах моїх ніяк не запечеться кров
А може я й когось любила
Але б я не хотіла це відчути знов.
Чому я себе цілоденно проклинаю?
Чому так соромно завжди?
І що робить коли сама себе не знаю?
І як комусь все це розповісти?…
Моо

Пірат-авантюрист,
Свободи жадаєш.
За власними правилами
Курс обираєш.

Сирени люблять
Відважних серця,
Ваблять, кусають,
Забирають життя.

Будь обережним,
Бо втратиш що маєш,
Коли рвешся туди
Про що ти не знаєш.

Загадка в очах,
Шепіт й слова.
А чи знаєш які
Тут існують дива?

На дні океану
Скарб, що шукаєш,
Ходімо зі мною
Сам все пізнаєш.

Mars 𖤐
Маша Симоненко