Без сліз сумую, їх немає,
Напевно виплакано всі,
Та це нічого не міняє,
Очі одна́ково сумні.
Осінній дощ спиняє тугу,
Він для душі немов бальзам.
Вже з парасолькою край лугу,
Де вітер хмари підганяв.
Трава штанин тулилась мокра,
Чи може сльози то її,
Та ні, бо осінь дуже добра,
Дощу лиш крапельки дрібні.
З ягід калини вже спадають
У пожовтілу ледь траву,
Та з вітром хвилі доганяють
Малі ті крапельки дощу.
Шептались верби з очеретом,
Незрозуміло лиш про що,
Здавались зда́леку наметом,
А дощ тихесенько все йшов.
06.09.2026.
Ганна Зубко
