Бородянка

Отямитись несила від біди,
Повірити у правду — надто складно.
Невже такі «сусіди» є завжди,
Яких назвати «людоїдами» доладно?
Без серця і душі, чужа орда,
Байдужа до життя, до сліз, до болю.
Прийшла туди, де їх ніхто не ждав,
Щоб рабську нав’язати свою долю.
Садочки пусткою зустріли новий день,
У школах — тиша замість галасу й дзвінків.
А дітям страшно від виття сирен,
Вони у темряві ховаються підвалів.
Не знає малеча, в чому річ,
Чи жде в садку улюблена їх няня?
Військові вкрали їхній день і ніч,
Лишивши замість ігор — виживання.
І рветься з горла болісне питання,
Дорожче за усі скарби земні:
За що нам, нелюди, ці страждання?
Що ми зробили вам у цій війні?
Ми просто жили, сіяли, росли,
Плекали мову, волю і надії.
А ви, як злодії, у дім прийшли,
Щоб зруйнувати наші світлі мрії.
Та знайте: не впадем ми до колін,
Не буде тут для вас шляху й дороги.
Це наша хата, наш священний дім,
І наша правда — вище за тривоги!<br>Вікторія Цветоцька