І повсякденності тортури
мене з'їдають.
Чи відголоски то натури
кохання до життя мене
лишають?
Мистецтво знов
солодкий танець пропонує,
Бузком прикрашена довга коса.
І сумніви поза вікном тина.
Чи варто стрибати в глибоку яму?
Коли розчарування нагніта,
А тимчасовість залиша лише звичайну втому,
Синцями під очима покрива.
Я намагаюсь жити…
і не жити.
Однак тортури знов оточили мою
Надію до часів минулих
Яких лиш голоси приходили гостити.
Бузок вінком навколо голови вертає,
Шепоче про безсмертя і любов.
Та знаю я, про це забути варто
І спромогтися від фантазій двері зачинити знов.
Аліса Давидова
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
