Затихло місто денного напруження,
Стихає гомін працьовитих сфер.
Ідуть судоми ділового збудження,
Пороки з дна виповзують тепер.
Затишшя вулиць перед новим дійством,
З дворів ледь чутно шерехи нічні.
Гріховні пристрасті виходять містом,
Вечірній брук приймає їх вогні.
Взлітають ліхтарів яскраві свічки,
Струмком біжать уздовж нічних доріг.
Дзвенять бокали, як вечірні стрічки,
І цигарковий вогник чийсь пробіг.
Десь плаче скрипка самотньо й томно,
Чийсь прикрий талан оплакує в журбі.
Вино розкаже потайки й нескромно
Про долю, та — кому? Не знать тобі.
Старий альфонс із гірко́тою зітхає:
Не ті роки, щоб звабити когось.
В бокалі кислого вина сльоза розтане,
Забулось все, що з іншими збулось.
І тільки молодь, що кружляє в танці,
Сьогодні право має не зважати.
Їх шлях — це квіти на блискучім глянці,
Їм є кому свій сон розповідати.
«Що ж, веселіться, відпочиньте, люди,
Для кожного знайшлося місце тут.
Ви зводили мене віками всюди,
Самі ж згораєте, коли роки ідуть».
Минувся вечір розваг і сумування,
І ніч прийшла щоб розігнати вас.
Настане новий день праці й чекання,
І жорнова життя кружляють час.
20.07.2026
