Вже віє пусткою із саду,
А так не хочеться зими,
Що вже крадеться тихо ззаду
І той полон не обійти.
Пірнути б в цвіт весни, у літо,
Вслуха́тись в щебет,
шелест трав,
Щоб колосилось поряд жито,
Зозулі голос не вщухав.
Росу спіймати у долоню,
У тінь пірнути верб густих…
В обіймах осені посто́ю,
Останніх, вже не золотих.
21.11.2025.
Ганна Зубко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
УВАГА!
Вірш передруковано із-за
пропущених букв (проблема з зором).
Прошу вибачення!