Бульбашки мильні планують на пильну підлогу —
І тріскотливо шепоче щось давній коктейль.
Доля чекає на дії, а хтось — допомогу.
В пральній машині танцює і піниться гель.
Час закипає у чашці застиглого чаю,
Стрілки годинника п’ють нікотиновий дим.
Знову Учора на Завтра все перекладає,
Бульбашка лопнула — час залишився пустим.
Вулиця кличе, але черевики з бетону,
Важче за все — обернути заклякле кермо.
Право на вибір заснуло на дні телефону,
І серед опцій — лише нерухоме авто.
Простір стискається в рамку знайомого ліжка,
Дії — як крихти, і в роті від них гіркота.
Доля стоїть на порозі, чекає хоч трішки,
Та у кімнаті панує свята сліпота.
Бульбашки падають в пил, залишаючи плями,
Сіллю роз’їдений пізній безсилий порив.
Вже за межею, але залишились мальками,
Тими, хто двері у світ… так і не відчинив.
26 серпня 2026 р.
