Вибиває дощ чечітку — ходить ходором весь дах,
Розсипає срібні ритми по карнизах і садах.
Він танцює на покрівлі, по калюжах такти б’є
І під джаз вітрів у трубах дощ чечітку видає.
Крізь туман і крізь завісу кожен крок його дзвенить,
Він монети дріб’язкові кидає в застиглу мить.
Світ принишк, і ніч чарівна: на кларнеті із перил
Вітер кидає джаз-соло в небо вільне, без вітрил.
Він не жде аплодисментів, не чекає на антракт,
Місто в унісон тримає цей вологий рівний такт.
А коли настане ранок і затихне цей танок,
Лишить дощ нам шепіт джазу і блискучий мокрий крок.
12 травня 2026 р.
