Знов виття серед ночі сирен,
І світанок прийшов у тривозі,
Неспокійним і видався день —
Вся країна в ракетній облозі.
Скрізь розруха, і горе, і біль,
Гіркі сльози, що очі з'їдають,
Були ві́йни іще за дідів,
Вороги — вони серця не мають.
Посягають завжди́ на чуже,
На родючіші зе́млі, добробут,
На життя людське — са́ме святе,
Вороги інакше не можуть.
Та те зло їм верне́ться в стократ,
Дожене, і не раз, кара Божа,
Вже не бу́де між нас „друг" і „брат",
Буде вічна німа загорожа.
30.06.2026.
Ганна Зубко
