В один момент туман покриє землю,
І біль в очах засяє на щоці.
Та буде пізно, адже мир уже далеко,
Де й щастя, й воля, ніби ми одні…
Ніч. Підвал. Виють сирени.
Скрізь чути крик і плач дітей.
Ці звуки прорізають вени,
Напевне, в кожного з людей.
Іще одні осиротілі діти,
Іще одна вдова в селі.
Не буде більше чоловіка,
Не буде батька і синів.
Життя людей пролите кров’ю,
Просякнуте слізьми батьків й дітей…
Невпинно б’ється за свободу
Та волю вільного народу
Не знаючи страху і меж.
Безмежний дух країни і держави,
Чиї кордони у серцях і наяву,
Чия же мова не іде за планом,
А вирина мелодією з вуст.
Вона і глибина душі живого,
Непросто є красиві слова.
Це те, що робить нас людьми від Бога,
А не звірами й тваринами життя.
Тоді ми будемо щасливі:
Коли не знатимемо бід,
Коли не буде батько й мати сиві,
А тільки в радості живі.
Тоді, коли нема війни довкола,
А навкруги бурхлива кров,
Яка не ллється із людей під ноги,
Й пульсує у судинах знов.
Світанок. Сонце. Сонячне проміння…
Безмежне небо й голуба блакить.
Віталій Ковалевський
