Бавиться місяця серп з філіжанкою,
Струшує в каву молочний свій лід.
А я любуюсь його забаганкою,
П'ю чорну каву, мов ночі відсвіт.
Всесвіт кипить під небесною кришкою,
Лине дихання туману й думок,
І ніч м'якою котячою ніжкою,
Біля фіранки притишує крок.
У порцеляні серп, небо гойдаються,
І розпадається вічність на дні.
Все, що удень безнадійно ховається,
В ніч оживає у цьому теплі.
Мить застигає, ілюзія плавиться,
Чорною кавою лізе пітьма.
Місяць повільно за хмару ховається.
Тиша. Ніч. Спогади. Сонна імла…
15 липня 2026 р.
