Любов – біда й велика ласка,
Яку опікує планета.
В її торбинці ця закваска –
Гримучий мікс біди і ласки –
Потай породжує поетів.
Поезія плекає мрії,
Але віщує про халепи,
Про довгі і нудні події,
В яких химерами гибіють
І генії, і недотепи.
І капсулюють ті і інші
У оболонках із домівок…
Самотність – їх жадана ніша
Для віртуальності і віршів, –
Турне уявні без мандрівок.
Та від любові і до скону –
В соромі, страху, радості, гніві,
У всеплодючого часу полоні –
Ми від любові і до скону
Людські мережимо переспіви.
28.08.2026
