Вірш

Затулило небо очі хмарами,
Прислухаючись до власних кроків
Я йшла знайомими бульварами
В це місто через товщу років.
Суєтна громада мегаполіса
Мене поглинула мов океан,
Ніби заряд якогось полюса
Твій силует зійшов на екран
І за тобою я інкогніто
Скрадаючись, а де бігцем,
Якась струна мого світогляду
Озвалась на сердечнинй щем.
Мені подумалось :хвилина слушна,
Що не всі ще спалено мости
І покликала тебе відчайдушно.
Ти озирнувсь. Та то був не ти?!!
Запахло у повітрі осінню,
З неба скотивсь лапатий дощ,
Твій силует чужою постаттю
Зник у перспективі площ… <br>Лана Дармограй