Твоє життя минуло надто рано.
Його забрав червоний той злодій.
Тобі б творити, жити, будувати.
Любить, любить як в перший раз!
В твоїх віршах було ціле життя.
Та доля інший винесла указ:
Що замість цього — маєш ти камінний хрест.
Це пам'ять, що застигла поміж нас.
В кам’яних ворожих стінах обірвалося життя,
Як той самотній колос на вітрах, що впав.
Ти, Стусе, наш незламний вчитель:
Ти нас навчив боротись, коли важко,
Світить яскраво навіть в темну мить,
Любить Вкраїну і не зраджувать собі.
Це був твій дар, твоя важка зоря,
Твоє пророцтво, що живе у нас.
Ти знав ціну… А поруч йшла Надія,
Горів у грудях Розпач, і Зневіра йшла щораз.
Та знай, Поете! В житті мабуть була твоя мета —
Не тільки жити. А навчити нас.
Творити, жити, будувати. Любить, любить як в перший раз.
Летіти високо, як птах твоєї душі,
Що вирвався з неволі і крізь час летить.
Попутаровська Наталія
