Ти вимірюєш трасу своїми очима,
Кілометрів п'ятсот проїжджаєш за день.
І вважаєш, що вже невловима,
Подих вітру торкає легень.
Твоє дзеркальце зовсім не в хаті,
Красу підкреслюєш у лобовому склі.
Тональник, пудра і парфуми взяті,
Не у трюмо – у «бардачку» вони.
Ти погляди збираєш мимоволі,
Не тільки, як водійка тягача.
Для багатьох ти наче в ореолі,
Але ж ти зовсім не свята.
Кохання проміняла на машину,
Дитячу мрію втілила в життя.
А він вбачав в тобі дружину,
А ти ридала аж до забуття.
Проте не довго тебе крило,
І вщухли згодом почуття.
Не до вподоби тобі «мило»,
Це все ж заради майбуття.
Ніхто не змусить покохати,
Ніхто не змінить вже тебе.
Лише тобі це вирішати –
Кому відкриєш серденько своє.
Але прийде кохання до порога,
Бо навіть сталь буває неміцна.
Через любов покинеться дорога,
І буде доля вам написана одна.
<br>Ігор Перегняк
