Коли життя жбурляє на задвірки,
Де пахне пилом і цвілим сукном,
Дощі у пам'яті латають дірки
Палким, але розбавленим вином.
Там ліхтарі — мов жовті кашалоти,
Які ковтають ніч у стравохід,
А тіні вишивають антресолі,
Чекаючи на твій зворотний хід.
Там час повзе, як гусениця синя,
По ребрах вже відринутих машин.
І саме тут, в занедбаних низинах,
Ти раптом сам собі і пан, і чин.
Коли тебе лишили на пероні,
Де розклад переплутав календар,
Знайдеться камінь у цвілій короні,
Який підсвітить твій нежданий дар.
Там, на задвірках, де немає блиску,
Народжується правда без прикрас —
Загублена у мотлосі колиска
Відкриє знову шлях у власний час.
08 серпня 2026 р.
