Там було усього́ забагато,
В незабутніх далеких тих днях,
А прийшлося усе покидати
І пустий, запорошений шлях.
Попрощалась наза́вжди й жалкую,
Безліч раз поверта́ли думки,
Уявляю і досі, малюю
Усі пройдені тії стежки.
Й хвіртки скрип та чаруючі мальви,
Попід стіни уздовж, у саду,
Стиглі вишні, рясні, мов коралі,
Що ніколи уже не зірву́.
Пахнув сад той весною і літом,
Кожна квітка втішала бджолу,
Утішала й мене своїм цвітом,
А тепер загляда́ю в чужу.
Й прикрашала усе за́вжди осінь,
І той сад та з вербами став,
Опадали де яблука в ро́си,
І стояв сіро-сивий туман.
16.07.2026.
Ганна Зубко
