Добро не має маси і об’єму,
Не зважити його і на вагах.
Воно — як відблиск світла золотого
На втомлених і зморщених руках.
Немов зерно, закинуте в каміння,
Що не питає: «Можна прорости?»
А просто точить стіни сотворіння,
Щоб сонячні побачити пласти.
Воно не в тому, щоб роздати зайве,
Коли в коморі повно сухарів.
А в тому, щоб засяяти, як сяйво,
Там, де ніхто вогню не засвітив.
Добро не знає тіні і гордині,
Воно тече, як чиста течія.
Ми в цьому світі — лише на хвилину,
Лиш людяність — безсмертна, як ім’я.
Посієш іскру — і здригнеться крига,
Віддаш тепло — і зацвіте полин.
Добро немов найважливіша книга,
Яку людина пише до сивин.
08 травня 2026 р.
