Допоки світ прожовує годину
Кімната дихає овечим хутром,
Кути загострюють іржаві леза.
Слова, що впали в світ металобрухтом,
Примерзли в чашках, як гірка аскеза.
В душі — кишені вивернуті літа,
Де замість сонця — протяги з полину.
Ми вчилися мовчати й не боліти,
Допоки світ прожовував годину.
А за вікном, де ліхтарі прикуті
До мокрої бруківки, мов рабині,
Осінній вітер вишиває ртуттю
Твоє мовчання, зіткане з гордині.
І кожен крок углиб цієї ночі —
Це спроба проковтнути гострі цвяхи.
Там місяць — невсипуще срібне око —
Скидає тіні на голодні страхи.
28 жовтня 2026 р.

Коментарі
Коментарів ще немає. Напишіть перший.