Дощ (вірш в прозі)

Дощ. Злива була такою сильною, що тримати очі широко розплющеними було важко. Удари грому налякали всіх кішок, які сиділи на дахах маленьких будинків, у яких тьмяно сяяло світло. Хмари закривали собою блакитне полотно, що раніше здавалося безкраїм. Мені здавалося, що небо ось-ось впаде мені на голову, але я стояв.
Стояти було доволі приємно. Попри жахливу зливу я стояв і насолоджувався. Насолоджувався радше не тим, що йде дощ, а тим, що я стою тут один. Усі люди ховалися в будинках і квартирах від грози. Але я сприймав усе, що відбувається, як перевагу над іншими. Мені подобалося, коли всі інші ховаються, поки я героїчно стою і спостерігаю за їхнім страхом.
Я вже тоді розумів, що завтра прокинуся з високою температурою і жахливим головним болем. Але я стояв.<br>Полегенький Владислав