Древнії билини

У вік людяності й правди,
коли забули про кайдани.
Іще той страх в душі сидить,
що був колись у давнину,
Нам засторогою й табу.
Ті старці по землі ходили,
усім билини розповіли,
мов у лісах тіней пітьма,
язичних звірів спомина.
Мов дух морозний злий як чорт,
та накликає хуртелицю,
щоб заграбастати дівицю,
котру жертовно в ліс вели.
Мов в полі у обідню пору,
так сонце сильно пригріва,
Що жниварям неторопливим,
Полудинець боятись слід.
Мов десь на грані сну і яві,
Сидить Баюн й оповідає,
коли тебе заколисає,
то душу забере твою,
як перед заклинанням встоїш,
то рани всі твої загоїть.
Такі билини вже забуті,
В старої віри надрах скуті,
То все – казки та балачки,
легенди, та старі билини.
Та хто нам скаже зараз сміло –
Що не було у лісі тіней?
Сильвестр Кривенко