Замкнений вокзал

У черепі, як в чаші з чавуну,
Німий конвой думок змикає коло,
Стираючи кордони і вину,
Там гостре лезо душу розпороло.

В нім пам'ять, наче випалений сквер,
Де плавиться метал із передбачень.
Жар спогади усі у попіл стер,
І вже вони не мають більше значень.

Горить нейронна сітка, як тайга,
Випалює думки і рве кайдани.
Щоб змити чорну кіптяву з крила,
Там янголи у чергу тихо стали.

І розум — наче замкнений вокзал,
Де потяги зійшли з іржавих рейок.
Б'є тишею в набат, реве сигнал,
Лишаючи у серці пилу жменю.

Зіниці стигнуть в погляді склянім.
Корозія ідей їсть тишу мертву,
Затишно пеклу в розумі моїм —
Воно і не шукає іншу жертву.

07 липня 2026 р.