Пролетіли роки за законом жанру,
Вершником промчала доля по мені,
Облетіло листя у рідному саду,
Відгуляли вітри в буйній голові.
Ось і я — росточок, молодий, зелений,
На землі прадавній знову проростаю.
Вітер хмари гонить, дощик накрапає,
Сонечко зміцнити сили помагає.
Час летить невпинно, проминають роки,
Корінь мій глибшає, додає снаги.
Гілля дружно знялось в небо синьооке,
Я господар статний власної судьби.
Я живу з метою для рідного саду,
Кроною міцною небо бережу,
Хай летять негоди — я їх розганяю,
Все, що проростає, собою заслоню.
Та минає час мій, гілля постаріло,
Вже кора покрилась зморшками буття.
Поріділа крона, гнеться під вітрами,
І під їх напором падає гілля.
Я стою в задумі біля свого саду,
Бачу все, що виростив у власному житті.
В далечінь погляну з гордістю ясною:
Ой вдалось не мало досягти мені!
Час невтомно кроком слідує за нами,
Чи то ми за часом? Підкажіть мені.
Не шкода нічого — бачу це із вами,
Я лишив по собі слід на цій землі.
01.04.2026
<br>Віктор-Севила
