Багато раз скажу вам чесно,
Про себе чув я злих пліток,
Складали недруги словесно.
Й облили брудом до кісток.
Кажуть: я огидний за пітона,
Що я брехливий мов удав,
Але жодна вам оця персона,
Не скаже що: я їм віддав.
Коли просили допомогу,
Я дав їм все, не відмовляв.
Й пустив до рідного порогу,
Їм все буквально довіряв.
Й ночей багато я не спав,
Допомагаючи цим людям,
І все що можна їм прощав,
Як і близьким своїм друзям.
Мене як монстра описали,
Ті, кому я душу відчиняв,
Що друзів з себе удавали,
На жаль, тоді я це не знав?!
Не їх брехня рве мою душу,
Як те що люди вірять їм,
І знов оправдуватись мушу,
Й від них очистити свій дім.
І тільки той, хто мене знає!
Підтвердить правду моїх слів,
Який цинізм часом буває,
У тих кого в житті пригрів.
В якій душа була напрузі,
Коли жорстоко доля б’є!
І тільки вірні мої друзі,
На справді скажуть: хто я є!
<br>Ігор Лівак
