Знов біла акварель розмила місто,
Бо на тумани щедрий листопад.
Яке чудове це ранкове дійство –
Фасад будинків ледве проступа.
Така волога вмиє лист останній,
Траву зелену звично звеселить.
Ну, а мені б торкнутися вустами,
Щоки твоєї на коротку мить.
Знов білу акварель розсіє сонце,
Проміння з-поміж хмар пройде таки.
Везучий будь, мій любий охоронцю,
На всі воєнні й мирнії роки.
<br>Тамара Назарук
