Візьми в пригоду жвавий самокат,
М'який палаючий комфортний само-кат.
Ти ж мріяв, парубку, про цю жагу,
Про темний запал у очах,
Що буде в'язкою смолою.
То чом же серце полетіло у тайгу?
Чом вкутав його страх?
Тече тепер воно з вагою
Лісу, яким укрився сам у глибині,
По річці крові тьмяної, як у вині.
Коли ти любиш все губити часто,
Кайдани важко зняти вчасно.
Приш'ю до ока я відмичку
І до вуха
І до носа
Й до зубів,
В яких ти любиш колупатись незазвичай.
Бо й їх забуто буде.
Ех, завести все ж треба звичку –
Писати слухом.
Просто ж
Й без понтів.
А то виглядає це, як відчай
Який так само згубиш.
<br>MbNotPsycho
