Перон. Юрба. І світло фар.
Застиг у горлі крик.
Розвіявся чекання пар,
І час навколо зник.
Один лиш крок. Один ривок.
І дотик теплих рук.
Ми розв’язали наш клубок —
Лиш чути серця стук.
Не треба слів. Навіщо сталь,
Коли вирує кров?
Згорають гіркота й печаль,
І межі рвуться знов.
Ти поруч тут. Крок. Подих. Ми —
Рве простір із петель.
Це ніби вихід із стіни
До світла без тіней.
Перон. Юрба. І світло фар.
Маячить вдалині…
Рух потягу. Гучний удар.
Час зник. І в тиші ми…
08 травня 2026 р.
