Нашій нації не потрібно
мотивації!

Вірші, книги та новини

Вірші

ЗІЗНАННЯ КРІЗЬ РОКИ

Королева Гір Клавдія Дмитрів

ЗІЗНАННЯ КРІЗЬ РОКИ ( Вірш не є автобіографічним!) Сказати правду не могла, Але й брехати не хотіла, Із цим в душі весь час жила́, Й душа від цьо́го все боліла. Текли потоками роки́, Життя, як море, бушувало, Були́ усякими стежки́, І щось сюрпризи підкидало. Було́ багато намагань, Щоб душу вилити зболілу, Та додавалось все вагань, Й мовчати серце все воліло. Але думки́, неначе рій, Ще й павутиною снували, Здіймались все, як буревій, Й моменту слушного чекали. Та мить уже, мабуть, прийшла, Усе наважилась сказати, Сказати те, із чим жила́, Аби колись не шкодувати. Не буду більше я мовчать, Не стану більше я вагатись, Прийшла та мить, щоб розказать, Прийшла та мить, аби зізнатись. Зізнатись в то́му, що було́, І що в собі́ роки́ тримала, Лягло вже срібло на чоло… І чим себе все докоряла. Давно ми вже не молоді, І діти вже повиростали, Та є слова́ ті золоті, Які колись закарбували. Вони у пам’яті живуть Й щораз дають про себе знати, Буває – душу в шмаття рвуть, І не змогла я їх приспати... Колись почула ту з розмов, Де я, мовляв, тобі не пара, І де селючку ти знайшов, Яка тебе охомутала. Але ж з селючкою ти жив, Душа в якої, як світлиця, І бруд в свою́ ж криницю лив, Й води дово́дилось напиться. Я дійсно – панна не міська, І не рівня́ тобі по статках… Ріка життя мого́ сільська, Та на душі не з брудом латка. До цьо́го ще багато що, І все це пам’ять карбувала, Та й не забулося ніщо, Й нічи́м його не постирала. Та я мовчала всі роки́, Вдавала, буцімто не знаю… Писати мож про все книжки… І це, мов сповідь, виливаю. Бо вже не хочу цей тягар В душі носити, мов каміння, Нехай розвіється той жар, Що палить душу все без тління. Я не шукаю десь вини, Не хочу більше сліз і муки, Нехай зітру́ться давні сни І не беруть мене за ру́ки. Бо кожен має свій секрет, І кожен має сво́ю втрату, Та в слові – світло без тенет, Й життя створило вже сонату. Вже стало легше на душі, Неначе вітер біль розвіяв, З душі пропали спориші, І все, що в душу ти посіяв. Мовчання – більше не тюрма, А слово – ключ до світла й волі, І хай минуле все трима – За все, що є, я вдячна долі. Бо ж кожна правда, як вода, Що змиє тінь і дасть прозріння, А в тиші – но́ва висота, Й зосталось чистим ще й сумління. Тому почуй мої́ слова, Що довго в серці я ховала, Вони, як істина жива, Яка душі вже волю дала. 14.11.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1051500

Коментарі

Коментарів ще немає. Напишіть перший.