Зірвалась злива темнотою,
Вогонь з небес поцілив дріт
Пливе вся вулиця водою
В якій от-от потоне світ.
А ти мовчиш, і нібито читаєш,
Схиляєш очі ще донизу томно
І цим мене – таки лякаєш:
Чи спиш, чи зовсім непритомна?
І ти мовчиш, не зрониш слова,
Уся бліда, мов крейдяна скала,
Ізнов не йде у нас розмова,
Лиш дощ періщить в половину скла.
І ти мене піти благаєш,
Побути щоб на самоті
Не ображатися прохаєш:
Відтак я йду у темноті.
У небі блискавкою крає,
Не сходить темряви імла.
Та ця гроза напевно знає,
Я на вагітних не тримаю зла.
1 липня 2010.<br>Олексій Пекун
