Я не одна йду, а із вітром,
Ступаю в сонячні сліди,
Не заперечую обіймам,
Що із боків, що із гори.
А тінь мани́ть, що справа й зліва,
І під черешнею густа,
Куди вже пташка залетіла,
Й моя продовжилась хода.
Все далі з вітром, який поруч
Летить й не думає втекти,
Для мене подих його — поміч,
Можливість з легкістю іти.
12.07.2026.
Ганна Зубко
