На бал до Кави у палац зібралось товариство
З усіх маєтків родових, коштовне мов намисто.
Вервечкою тягнулись в зал шляхетні пані й панове,
Якраз щоб вродою блиснуть, раз запросили знову.
Ось Чай зелений підійшов із панною своєю,
В смарагдовому вбранні, мов горді дві лілеї.
За ними родич поспішав, у чорне зодягнувся,
Вже господиню привітав, хоч ще й не роззирнувся.
А он трав’яні паночки, що тільки відцвіли,
Духмяність ніжну та палку у залу принесли.
Були тут гості звідусіль — з далеких і близьких,
В червоному вбрані пан Каркаде враз здивував усіх.
Цикорій теж тут вихвалявся, що Каві він рідня,
Та хто із нього не сміявся? Оце так дивина!
Прийшла на бал місцева шляхта, дрібна, гоноровита,
Плодово-ягідна сім’я, від заздрощів сердита.
Усі прийшли на бал річний, щоб славити левицю,
Бо всі хотіли раз на рік вклонитись цій цариці.
А Кава, знаючи ціну, лиш стиха посміхалась,
Вітала всіх біля дверей і в залу зазивала.
Заграла музика, зійшлись у танці гості милі,
Кружляв шалено аромат по залі мов на крилах.
Та не зрівняється ні з чим, як Кава закружляла,
Від неї аромат літав — та всім було замало.
27.07.2026
