Коли п’янів в останній раз від казки зоряного неба?
Коли я місяць споглядав, що сріблом сипався із неба?
Коли я зорі рахував, що грайливо сяли у небі?
Коли сповила тиха ніч мої думки,
Що полетіли в самоті до тебе?
Давно це було — у краю, де груди не стискає камінь,
Будівель вищих за сосну, які не обійнять очами.
Де підіймається клубами дихання рідної землі.
Де не збиваєш об асфальт ти ноги у густій імлі.
Де за день зібране тепло все твоє тіло зогріває.
А шепіт трав, і диких віт тебе в дорогу проводжає.
Де дивний вечір принесе нам казку затишної ночі,
І небо зоряне на нас дивитись буде прямо в очі.
Воно розлоге і ясне, усе засіяне в краплинку —
То вийшли зорі в вишині зустріти місяць на хвилинку.
Коли п’янів в останній раз від казки зоряного неба?
Таких чудес в чужих краях
Шукати марно — і не треба.
10.05.2025.
<br>Віктор-Севила
