Кохання не приходить гучно,
Як світло вранішнього дня.
Це відчуття не створюється штучно,
У ньому не живе брехня.
Кохання не питає «можна?»,
Воно прийде, розсіюючи туман.
Його відчує душа кожна,
Це пристрасті розбурханий вулкан.
Кохання наче нитка Аріадни,
Веде крізь лабіринт душі.
І як буремні океани,
То шторм, то води у тиші.
Для нього мова не потрібна,
У ньому зрозуміло все без слів.
Не показна тут вірність срібна,
Що виміряна тисячами днів.
Кохання – це не просто звичка,
Не клятви, що дані впусту.
Це двох сердець довічна перекличка,
Що знищує самотність й пустоту.
<br>Ігор Перегняк
