Вересень гримнув залпом над Польщею,
Танки розпанахали мир.
Варшава здригнулась від куль іржавих,
А слідом — Норвегія впала в туман.
Голландія, Бельгія, Франція, Дувр —
Бліцкриг проковтнув узбережжя.
Але над Ла-Маншем розбився об шквал
Люфтваффе залізне угруповання.
Дюнкерк ще димів, але Британія жила,
Радар і пілоти стримали орду.
Та Схід уже палав — «Барбаросса» прийшла,
І Київ, і Смоленськ упали в прірву.
Москва не скорилась — мороз і окопи,
Сивір вітер рвав шинелі.
Відкотився вермахт, але знову — до бою,
Волга палала в кривавому дзеленчанні.
Сталінград — місто-кістка, де кожен поверх —
То лінія фронту, то братська могила.
Там мапа жила лиш від «Нахт» до «Морген»,
Там смерть вигравала, де армія вила.
Курськ — наче залізний ураган,
Тисячі тонн броні і пороху.
Танки горіли, мов сонячний стан,
Небо — в чаді, земля — у проколах.
Дніпро, Буковина, Карпати, Десна —
Земля горіла під кроком.
Італія впала, зім'ялась, слабка,
А Схід уже дихав наступом строковим.
Червень — і «Багратіон» мов грім
Розтрощив групу «Центр» на шматки.
Білорусь задихалась від димних веж,
А в серпні — Варшава встала з руки.
Нормандія — хвилі сталевого
бою,
Плацдарми, що кров'ю полито.
Тисячі юнаків під кулеметним роєм,
Але Захід прорвався — ворота пробито.
Арденни, Ельзас, Рейн і Одер,
Калінінград, Будапешт, Прага.
Союзники йдуть, мов повінь води,
А Червона армія — мов тайфун драний.
Берлін — останній бастіон,
Кожна вулиця — смертельний клубок.
Будинки палають, мов папір навколо,
Рейхстаг — просто в прицілі, в прицілі бік.
А під землею, в бетонній норі,
Де тиша густіша за дим, —
Сидить той, чий голос колись вів народи,
Та став лиш відлунням німим.
Харизма згасла під тягарем краху,
Не врятували ні крик, ні наказ.
І той, хто імперію будував страхом,
Побачив поразку в останній свій час.
Остання обойма — для себе, для Еви,
Скроня в сірій тиші гуде.
Стіни спинились, мов свідки епохи,
І полум'я вище не йде.
Він не почув, як упав Третій Рейх,
Не побачив прапор над Рейхстагом знов.
Лиш темрява миті — без слави й без величі,
Де владу змінила безмовна ніч…
А над Берліном — вітер і попіл,
Свобода пахне димом й дощем.
Той, хто умів за собою вести мільйони,
Закінчив шлях бункером… власним кінцем.<br>Максим Якубенко
