Ми пішаки у грі старого часу,
Йому байдужі виграші й жалі.
Не назбирати миті про запас нам —
Вони щезають, наче журавлі.
Він не у цифрах замкненого кола,
Не у годиннику, що ріже крок.
Він у розмовах, в поглядах довкола,
У зморшках, що лишають нам урок.
Мчимо, не помічаємо хвилини.
Ковтає їх безлика метушня.
І час крізь пальці — річкою невпинно
Затягує у тихе небуття.
Не повернути мить, що догоріла,
І не розквітне зірваний букет.
Душа хотіла, та рука не сміла —
І зник в імлі знайомий силует.
Назад не повертає час нічого —
ні слів, ні днів, загублених колись.
Що не сказав і не зробив для когось,
крізь пам’ять проросте і заболить.
10 травня 2026 р.
