Вони застигли в точці незлиття,
Де простір ріжуть міражі зі скла.
У кожного із них — своє життя,
І між світами тиша крижана.
Один і той же контур, той же знак,
Той самий жест, відбитий уночі.
Світ у дзеркальних вітражах закляк —
Там тіні поглинають блиск свічі.
Вони вивчають поглядом межу,
Де тихо рветься ця незрима нить.
Лиш подих гладить лінію чужу,
В долонях серце замкнене щемить.
І жоден руку не підняв слабку,
Щоби розгладити холодний згин.
Лишились кожен сам собі в кутку,
Де час сповільнив срібний передзвін.
Тепер між ними вишуканий лід —
Дзеркальна пастка міражів із хмар.
І тільки цей нездійсненний політ
Ще залишає непримітний жар.
02 вересня 2026 р.
