Люблю дивитись на людей,
Як наче ми усі знайомі
І помічати між тіней
Гру силуетів однакОвих
А ще – ловити голоси
Від суперечок до мовчання,
І уявляти, що й вони
Теж задають собі питання:
Чи дійсно долі шлях мінливий?
І кожен в чомусь особливий…
І є слова, що силу мають
Таку що страх і біль здолають?
Чого від щастя сльози линуть?
А від печалі сміх поглине?
І щоб побачити добро
Невже так конче треба зло?
Життя та Смерть –
У вічність міст…
Чи пряче серце чорні діри?
Любові мить
Шукать чи ні…
Чи є якийсь ліміт у віри?
І незнайомці ще з вчора
Сьогодні мають образ інший.
Можливо знов їм стрінусь я,
А може трапиться хтось ліпший…<br>Зоряна Степова
