Сидить він у камері, каже: «Ну що ж,
Тепер я від буса сховався, авжеж.
Тут стіни надійні, тут ґрати міцні —
Хоч тут не пакують. І то — у ціні».
А бусик той синій, побитий життям,
Поїхав на СТО — до своїх, по деталі.
Водії в шоці, міняють штани:
«Ми ж просто за планом, не ми ж пацани».
Затримали хлопця — «псував майно»,
Яке вже давно, як у поганім кіно.
Він «справу робив», як умів і як міг,
Та не на тих гавкав — не той був поріг.
Бо той, хто краде, — у білій сорочці,
А той, хто стріляє, — у темнім куточку.
Тут правда без пропуску й без печатей —
Хто чисто виглядає, тому і прощають.
Тепер у СІЗО він — майже легенда,
Бо перший відкрив той «пакет аргументів».
Стоїть там черга — не бити, не мстити,
А просто спитати: «Як далі нам жити?»
Він тихо всміхнувся крізь втому і дим:
«Мало патронів —
щоб вивчити всім
ті вищі закони,
де совість — не стаття,
а страх — головний гарант життя».
(Соловей сучасності)
