На околиці міста, де ранок — як змова,
У тумані зійшлися людина й держава.
Він не йшов на ВЛК і не пив каву зранку —
Він вирішив сам обірвати рибалку.
У стрічках заголовки: «Подія. Злочин».
А в кухнях шепочуть: «Може, хтось хоче інакше?»
Він шумом порушив налагоджений план —
І цифра “набору” дала збій по ночах.
Йому шиють провину — не ту і не в формі,
Бо правила є, та не завжди для совісті.
Він кликав до ладу тих, що звикли хапати,
Та відповідь чітка: «Не можна стріляти».
Бо в нас по закону — мовчи і терпи,
Поки тебе пакують учорашні діти.
А якщо ти рішуче берешся за правду —
Ти вже не громадянин, ти — загроза державі.
Він просто хотів, щоб скінчилась рибалка,
Щоб совість хоч в когось прокинулась рано.
Тепер він за ґратами — герой чи злочинець?
Це вирішує не суд.
Це вирішує,
хто ти є,
українець.
(Соловей сучасності)
