Чи можна посередність покохати щиро?
Що втратила всі залишки стійкого внутрішнього миру
Та здобула абревіатури
ADHD, СПГС і ще пару аддикцій
Замінивши ними колишній успішний набір традицій…
Корінь пізнання тягнеться навсібіч,
Що у тієї бульби, та без поглиблення у жодну річ,
Знання – всього потроху, але у всьому
Цей плід історії лишиться без диплому.
І нащо ті знання тоді усі?
Довідником хтось бути попросив?
Та й довідник наразі не потрібен загалом –
Машина ж краще знає за тупий м'ясний народ.
Хоча й вона лиш в'язень в тенетах мережі
(Та й, схоже, використовує лиш Хром).
І тим не менш, панування людства над ШІ – лиш епізод
В історії внутрішньо самотніх людських пригод.
А що наш посередній?
Він вже пізнав свою приреченість і інших звідусіль
Тих, хто навколо, здалеку і хтозна-де
Але є віра незгасима, кришталиком маленьким виграва вона, не дивлячись на заметіль,
І знає, що відповідальність ні на кого вона не перекладе
За те, що людству треба по потилиці дать ляпас смачний,
Бо як же вірять вони часто необачно!
Віра, хоч не гасне, та й розгорітись достатньо не дає утома
(Принаймні, думає так тіло та гіпоталамус зокрема)
І будучи серед квадратних стін в теплі удома
Розумові здібності накриває аномальна зима.
Рої нанодронів носяться в тенетах спогадів, кошмарів та мрій
Ніколи не ладнаючи з розумом, постійно руйнуючи стрій,
Розчиняються, мов сублімований Нескафе у закипівшій воді,
То нащо вони взагалі з'являються тоді?
Чи є з цих перлин, насамкінець, сенс?
Чи за них ніхто б не поклав на прилавок і пенс?
Як їх перетворити у щось дійсно структуроване й цінне,
Коли час цих думок – це вельми нестабільна змінна?
Коли біжиш чи пливеш у потоці
Людей, ідей, рішень, дій,
Невпинного переміщення фізичних тіл між двох рядів майже зімкнутих вій,
То думаєш, як би тебе не знесло на берег
Розбитого часу, що ще не настав або й ніколи не настати навіть може,
Бо ж бути маєш завше насторожі…
Чи заглушити іскри ці, що мозкові контакти замикають, спалюючи їх потроху?
І серед цих рядів вусатих шкідників влаштувать великого переполоху!
Щоб повернуть себе до стану норми, зробившись NPC серед героїв, що мають за екраном свої
Контролер й пальці, нитками з'єднані із інтелектом ще не штучним…
Отак-от ляпнуть гучно!
І враз щоб тиша стала…
Щоб навіть кріт копати перестав
В глибини совісті.
MbNotPsycho
