Ми – це не просто двоє у кімнаті,
Не просто зустріч стомлених доріг.
Ми – це тепло: серед зими багаття,
Яке приносить грудень на поріг.
Ми – це розмови тихі до світанку,
Коли весь світ замовкнув і заснув.
Це кава, що чекає філіжанку,
І погляд, що у серце зазирнув.
Ми – це фортеця із довіри й слова,
Де не страшні розбурхані вітри.
Там, де на двох одна лиш колискова,
І де шепочуть душі: «Не іди…»
Ми – пліч-о-пліч, укупі в буревії,
На двох одні й ті самі дні п'ємо.
Ми – є. І не страхаємось стихії.
Тримаємось за руки ми… Йдемо…
16 липня 2026 р.
