Мої вагання

Бачу ïï, та чую думки, це мiй кiнець, чи навпаки?
Чи це початок новоï глави? – все, що пiзнав, я лишаю тобi.
Усе: чим хворiв, чим жити хотiв – усе це лишаю у спадок усiм.
Заможним не зробить, але надихне, гадаю цей досвiд нiколи не вмре.
Без зайвих вагань i присмаку мiдi, ступаю до тебе, ступаю в обiйми.
Без зайвих вагань, та слiв недоречних, блискучiсть очей спонукає до втечi.
Зiницi закохують, штовхають у вирiй, штовхають до себе – цей свiт застарiлий.
Цей свiт чорно-бiлий, я втрачаю свiдомicть, я вiддаю геть усе, а що маю натомiсть?
Кохання, турботи, усi тi вагання – для кого це все? Усе життя як змагання.
Та можна сидiти, обійнявши колiна, дивитись на море, домалювати вiтрила.
Вiдпочивати у лici, десь бiля камiну, дерев'яний будинок – наче кадр iз фiльму.
Чи у костюмi бiля краю платформи, чекати на потяг з роботи додому.
Або ж замiсть того – нажертись до бiса, та дочекавшись – лягти пiд колеса.
Шляхiв досить рiзних багато у пiснях …
Шляхiв досить рiзних багато у всiх нас …

Олексій Казачанський