«Досить для кожного дня своєї тривоги».
(Мт. 6:34)
Привіт — я сказала це понеділку.
Душа обгоріла від філософських розмов.
Я злякалась — падаю стрімко,
Розбиваюсь, здаюся в полон.
Привіт — це вже до вівторка.
Здається, вже краще мені без турбот.
Замотала бинтом побиті колінка,
Та кров усе просочує — стікає на крок.
Ну привіт — це вже середа.
Третій день, а душі все не краще.
Там тепліється фальшива гра:
Люди бачать фасад, а мені тільки важче.
Добрий день — постукав у двері четвер.
Я вже п’яна від дорогого просеко.
Мені здається, я не змогла
Знайти ліки від болючого серця.
П’ятниця тихо прийшла без привітів,
Мов тінь, що мовчанням стискає хребет.
Я втомилась носити в собі гнилі квіти,
Надіятись, що розцвітуть з дня на день.
Субота, здається, ще світло несе,
Між думками знайшлась ледь жива перспектива.
Я торкнулась надії, хоч серце пече,
Та якщо вірю в думки — може, буду щаслива.
Неділі привіт — лиш молитва в руках,
Та Бог ще тримає мене на землі.
І якщо я сьогодні не впала у страх,
То, можливо, й зросту поміж власних руїн.
Бо я ще жива, хоч дощами розмита,
І хоч на колінах дороги шорсткі,
Та шрами — це мапа, не плата за сплату,
І навіть у темряві кроки живі.
І якщо почнеться новий понеділок ,
Я знову скажу йому тихо: «Привіт».
Бо навіть поранених вчить кожен відлік:
Що біль — не кінець, це кат, що проводить політ.
В.М.
