Грім гримів серед дня й серед ночі,
Дощ не стукав ніразу в вікно…
Пригадались сумні твої очі,
Випускний наш, сусіднє село.
Грала музика й ти на баяні,
І до танцю мене лише брав,
Енергійні були ми та гарні
І зустріти всяк сонце бажав.
Жартував ти сумними очима,
Було весело й сумно усім,
Тиха річка туманом стелила,
Поміж верб уже щебет летів.
В сонця променях клас розпрощався,
Наш десятий стежки́ розвели́,
Тоді плакав хтось гірко, всміхався,
Наші очі сумними були.
Ти найкращий мій спогад… болючий,
Що живе у мені до цих пір,
Хоч давно ти де вітер колючий,
Де сумний та уквітчаний двір.
Я ніколи ще там не ступала,
Совість мучить, ніяк не дійду́,
Твоя посмішка снами блукала,
Де вважала її за живу.
24.08.2026.
Ганна Зубко
