Чи впізнаєш ти ту дорогу,
Де вчились плани будувати?
Чи пам'ятаєш ту тривогу,
Що не давала часом спати?
Чи зберегла в душі ті весни,
Де зацвітали перші мрії?
І ті слова, які так чесно
Вселяли сили і надії?
Чи є у пам'яті акорди,
Нічного неба чистих звуків?
І як від все нових рекордів
Земля тряслась від серця стуків?
Чи пам'ятаєш ті світанки,
Коли здавалось все можливим?
І ті промінням повні ранки,
Де кожен день був особливим?
Хоч якби час і сильні зливи
Не намагалисть пам'ять змити –
Туди вертаємось квапливо,
Де нам хотілось просто жити!
<br>Ігор Білецький
