Ми жили у полоні мрій
У тій рожевій ваті,
Де роздають лише поради
Безглузді, як мої тапки.
Нам казали, що так треба,
Що треба тільки працювати,
Щоб Бога не згадували у хаті
І вкланялися лише владі.
Вони нищили цивілізації,
Згребали все під себе,
Голодомором душили
Сім'ї розстрілювали,
В Сибір відправляли назавжди.
Та бачить Бог, так довго не може бути
І скинули кайдани люди,
І пам'ятайте їх! Вони герої по сьогодні,
Ті, хто допомогли рабські окови знести.
Тоді Доній Олесь повстав за волю,
В наметі розгорнувши прапор струнко.
Маркіян Іващишин, Тягнибок Олег —
Братство студентське вивели на площу.
Кириленко й Рудницька крізь холод і сніг
Голодували за країну — не за гроші.
Вони зламали той радянський стрій,
У жовтні дев'яностого, на площі!
Верховна Рада здалася під тиском мрій,
Вимоги молоді виконавши чесно.
І ми здобули омріяну свободу —
Слава героям, що підняли нас з колін!
І естафету ми перейняли у них —
Сьогодні кожен стоїть за землю нашу:
Від фронту, де вгризаються в окоп,
До тих, хто не втомлюється донатити.
Стоїть робітник міцно у станка,
І косар в полі косить під обстрілом,
І інженер, чия тонка рука
Спрямовує у небо дрони сміло.
Учитель вчить в підвалі, при свічках,
Дитина на блокпості каву варить,
А мама з ревною молитвою в очах
Благає Бога, щоб минули хмари.
Ми всі разом — від сталі до землі,
В тилу і на нулі, у кожній хаті,
Плечима тримаєм волю і долю,
Щоб Україну нікому й ніколи не віддати!
Слава Україні!!! Героям слава!!!
