Не нажати на межах трави́,
І садком не пройтися між цвіту,
Не набрати з криниці води…
Не вернутися в те, що прожито.
В мої очі світанок дививсь,
Мили ро́си нераз босі ноги,
Сумувала, як вечір журивсь,
Опускаючи тінь на дороги.
Роздивлялася місяць, зірки,
У свята́ хату зіллям вбирала,
Брала зрілі до рук колоски,
Стиглі вишні, яблука рвала.
Проводжала й стрічала птахів,
Також сонце уранці й підвечір,
День дивився, зі мною радів,
Хоч влягалася втома на плечі.
02.05.2026.
Ганна Зубко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
