Годинник сплюнув зуб із шестерні.
На кахлі неба вицвіла емаль.
Ми продавали спогади свої
За мідний гріш і крижану печаль.
Тепер розплата повзає, як ртуть,
Збирає кроки у важкий мішок.
А нерозказані слова снують,
Ховаючи у метушні грішок.
Судовий виконавець — біла ніч:
Шпалери рве з облізлих мокрих стін.
Провини пам'ять струшує із пліч
І пил років із вицвілих штанин.
Заборгували власному крилу,
Не долетівши навіть до хорів.
Тепер ковтаємо пісок, золу
За кожен день, що затишно згорів.
11 вересня 2026 р.
