Сидять на лівобережжі наші бідні люди
Без світла, без газу,
«Освободила» від усього російська зараза.
І хто любить Україну, і ті, хто гнеться під росію,—
Відчувають на собі «великодержавну мрію».
Бо війна вона така — паспорта не питає,
Вона тіло розриває, душу не читає.
Дурень той, хто запросив у свою оселю,
Ненажерливу війну та зробив пустелю.
Хай би сам це все тримав у своїх обіймах,
Але поруч із ним страждають невинні.
Серце рветься із грудей, сум огорнув душу,
Через таких ось свиней (бл..й) спокій свій порушив.
Рідне місто у руїнах, попіл все присипав,
Та не зможе попіл той засипати душу.
Колись мир прийде у місто, все це відбудуємо,
Тільки пам’яті шматок серце нам зіпсує.
23.07.2025
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
