Впало небо до ніг? Чи розсипались плани в пісок?
Ну то й що? — навіть зорі згорають у темних вітрах.
Вітер вибив тепло, і у грудях тривожний клубок?
Ніч пройде — і світанок засвітиться знов на дахах.
Кажуть: «Час утікає, і вицвіли мрії старі».
Ну то й що? Намалюю їх знов на яскравому склі.
Тут вітри бешкетують, і гаснуть нічні ліхтарі.
Ну то й що? Головне, що ми є на цій дивній землі.
Хтось осудить за крок відчайдушний чи грубі слова?
Ну то й що? Кожен сам собі пише і назву, і зміст.
Щось не так? Ну то й що? А навіщо тоді голова?
Ми будуємо вперто свій власний, невидимий міст.
12 травня 2026 р.
